Помилка
  • JFolder::files: Шлях не є текою. Шлях: /home/nvrdacom/public_html/images/12.2015/Kultura/6
Повідомлення
  • Была обнаружена проблема с Вашей галереей изображений. Пожалуйста, удостоверьтесь, что папка, которую Вы используете в галерее Simple Image Про установлена в правильные теги, существует и содержит действительные файлы изображения. Плагин не мог определить местонахождение папки: images/12.2015/Kultura/6
Друк

«Літописець пекельного сторіччя» (До 110-річчя від дня народження Гроссмана Василя Семеновича)

110 років тому, 12 грудня 1905 року, в родині бердичівських інтелігентів народився майбутній письменник.

Своє рідне містечко Бердичів, де у вересні 1941 року нацисти вбили його матір, російський єврей Василь Гроссман проніс в серці до кінця свого життя.

Його дебютне оповідання «В місті Бердичеві» (1934) — це насправді літературна перлина. Але великим, уродженим письменником Гроссман проявив себе лише в 1941-1946 роках, працюючи військовим кореспондентом «Червоної зірки». З самого початку, з літа 1941 року, він бачив відступ Червоної армії та втечу на схід величезних людських мас із Білорусії та України, територію яких з великою швидкістю займали німці. Гроссман знаходився в Сталінграді весь час, поки місто осаджав ворог. Його репортаж «Напрямок головного удару» (від 20 листопада 1942 року) був за наказом самого Сталіна надрукований в «Правді», а в 60-і роки цитату із цього репортажу навіть викарбували на знаменитому пам'ятнику Родина-Мать на Мамаєвім кургані: «Железный ветер бил им в лицо, а они всё шли вперед, и снова чувство суеверного страха охватывало противника: люди ли шли в атаку, смертны ли они?»... . Широке визнання отримала книга Гроссмана «Життя і доля». Помер Василь Гроссман 14 вересня 1964 року.
10 грудня в районній бібліотеці для дорослих було проведено експрес-інформацію до 110-річчя видатного письменника, нашого земляка - Василя Гроссмана.
Кожен читач, звернувшись на абонемент нашої бібліотеки, зможе прочитати книги відомого письменника.

Матеріал підготувала і провела
бібліограф Людмила Жинська

{gallery}12.2015/Kultura/6{/gallery}